Судом першої інстанції ухвалено рішення у справі у справі №320/29450/24 щодо запровадження Урядом з 12.05.2023 розрахункової величини на рівні 1 762,00 гривень для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців

ТЕКСТ РІШЕННЯ СУДУ:

(джерело отримання інформації: платформа VERDICTUM, посилання: https://verdictum.ligazakon.net/document/125849372).

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2025 року N 320/29450/24

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кочанової П.В., суддів: Діски А.Б., Жукової Є.О., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов'язання скасувати пункт 2 Постанови N 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:

- визнати дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 N 481 неправомірними,

- зобов'язати Кабінет Міністрів України скасувати пункт 2 Постанови N 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний пункт постанови не відповідає нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, - Закону України від 06.12.2016 N 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що для обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням розрахунковою величиною є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Отже, положення пункту 4 Постанови N 704 з урахуванням внесених змін пунктом 2 Постанови N 482, який встановлює розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні є фактично застосуванням розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що, в свою чергу, є порушенням ст. 22 Конституції України та звуженням змісту та обсягу існуючих прав і свобод для перерахунку пенсії безпосередньо позивача, як військового пенсіонера.

Окрім цього, спірний пункт Постанови суперечить рішенню Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі N 826/9052/18, яке набрало законної сили 22.09.2020, та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі N 826/6453/18, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 22.10.2022, за наслідком чого, зокрема, п. 4 постанови Уряду від 30.08.2017 N 704 було відновлено у первісній редакції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження колегією суддів під головуванням судді Кочанової П.В., підготовче засідання призначено на 10 вересня 2024 року о 14:00 год.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши у відзиві, що приймаючи спірне положення оскаржуваної постанови діяв у межах, на підставі та у спосіб, передбачений положеннями законодавства. Наголошено, що оскаржуваний пункт постанови відповідає законодавчим актам вищої юридичної сили, оскільки відповідний посадовий оклад встановлено у твердому (фіксованому) розмірі.

Зауважено, що виконання вимог соціального захисту, що передбачені ст. 46 Конституції України, можуть бути обмежені, що прямо передбачено ст. 64 Конституції України з метою забезпечення Держави здійснювати обороноспроможність та захист суверенітету. Тому, під час дії правового режиму воєнного стану Уряд має повноваження приймати рішення щодо розмірів та порядку застосування державних соціальних гарантій виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів.

При цьому вказано, що посилання позивача на невідповідність оскаржуваного пункту постанови статтям Конституції України не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки питання дослідження відповідності нормативно-правових актів Уряду Конституції України є виключно повноваженням Конституційного Суду України.

У відповіді на відзив позивач наполягав на позовних вимогах та зауважив, що аргументи відповідача у відзиві є безпідставними та недоречними.

Наголошено, що відповідачем безпідставно проігноровано зауваження до проєкту акта Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач наголошував, що встановлення Урядом посадового окладу в твердій грошовій сумі повністю відповідає положенням законодавчих актів вищої юридичної сили.

Зауважив, що відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України має право встановлювати розмір соціальних виплат, не визначені законом, в абсолютних сумах у межах бюджетних призначень, встановлених відповідними бюджетними програмами, до законодавчого врегулювання такого питання.

При цьому, на думку відповідача, зауваження до проєкту акта Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України не впливають на суть проєкту, а тому його було прийнято законно та у відповідності до приписів Регламенту N 950.

У підготовчому засіданні 10 вересня 2024 року суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті на 22 жовтня 2024 року о 10:00 год.

22 жовтня 2024 року у зв'язку з перебуванням члена колегії суддів на лікарняному судове засідання відкладено до 19 листопада 2024 року 13:00 год.

У судовому засіданні 19 листопада 2024 року на підставі клопотань сторін у справі судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову N 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. N 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704" (далі Постанова N 481).

Пунктом 2 Постанови N 481 встановлено: "Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., N 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (п. 3 Постанови N 481).

Позивач з 01 січня 2005 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служб за контрактом та їх сімей, що підтверджується наявним у матеріалах справи копією пенсійного посвідчення від 17.01.2005 року серії НОМЕР_1.

Тому, вважаючи, що прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 N 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. N 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704", зокрема п. 2, порушує права та законні інтереси позивача на перерахунок пенсії із застосуванням при розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня саме поточного календарного року, останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 113 Конституції України, передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 N 794-VII.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Кабінет Міністрів України відповідно до статті 116 Конституції України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері.

Відповідно до норм ч. ч. 1, 2, 4 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова N 704), п. 4 якої (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 N 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови N 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі N 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 N 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у первісній редакції.

Як зазначалось вище, пунктом 2 Постанови N 481 внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:

" 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (п. 3 Постанови N 481)".

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 N 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Питання пенсійного забезпечення військових пенсіонерів регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" N 2262-XII від 09.04.92 (далі Закон N 2262-XII).

Частиною третьою статті 43 цього Закону N 2262-XII, встановлено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з пунктом 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 N 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі також Закон N 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що розрахункова величина для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу встановлена пунктом 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 N 1774-VIII. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею.

При цьому, колегія суддів зауважує, що величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Початкове зазначення в пункті 4 постанови N 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як розрахункової величини для їх визначення, відповідало делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом N 2262-XII.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, суд зазначає, що встановлена сума в розмірі 1 762,00 грн є фактично сума прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Однак, як вже було неодноразово висловлено Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 19 січня 2022 року у справі N 826/9052/18, від 12 листопада 2019 року у справі N 826/3858/18, від 02.08.2022 у справі N 440/6017/21, визначення Урядом розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою N 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 за N 4-рп/2015 наголосив, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає грошове забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України. Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.

Відтак, вказаний пункт 2 Постанови N 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема, визначення розрахункової величини в фіксованому розмірі 1 762,00 грн суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1774-VIII та не підлягає застосуванню.

Окрім цього, колегія суддів вважає за належне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 N 8-рп/2005 зазначено, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу права і свобод - це зменшення, зокрема, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

У статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" N 2710-IX від 03.11.2022 зазначено: "Установити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні".

Також у статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" N 3460-IX від 09.11.2023 зазначено: "Установити з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні".

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, зокрема, згідно із Законами N 2710-IX та в подальшому N 3460-IX, у осіб з числа військовослужбовців, у т. ч. позивача, виникло право на перерахунок перерахунку пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови N 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року N 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

Таким чином, з аналізу вищезазначених рішень Конституційного Суду України можна дійти висновку, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, передусім, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Суд зазначає, що в адміністративних справах, спір у яких стосується соціального захисту під час війни вразливих груп населення, необхідно віднайти баланс між конституційною цінністю оборони, яка є суспільним (публічним) інтересом, у якому акумулюються індивідуальні права кожного, з одного боку, та метою законодавчого впорядкування отримання певного виду соціальної допомоги, з іншого боку.

Одним із важливих моментів для здійснення судового контролю правомірності дій і рішень суб'єктів владних повноважень є адекватна оцінка адміністративними судами заходів публічної влади (парламенту, глави держави, уряду, центральних органів виконавчої влади, спеціальних органів), які вживаються нею у воєнний час і які є необхідними для подолання збройної агресії російської федерації проти України, зокрема, щодо виділення/перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення заходів військового стану та проведення мобілізації. Такі фінансові заходи є необхідними, проте інколи вони можуть здаватися незвичними, неординарними і надмірними для мирного часу.

Доцільність вжиття вищезазначених фінансових заходів визначається законодавчою та виконавчою гілками державної влади, а межі судового контролю повинні полягати в тому, наскільки вони є сумісними з Конституцією та законами України. При цьому рішення суб'єктів владних повноважень стосовно виділення чи перерозподілу фінансових ресурсів на соціальні програми у зв'язку з потребами першочергового фінансування потреби оборони країни не повинні спричиняти свавілля, а навпаки, заслуговувати на підтримку громадян, а для цього такі зусилля парламенту, глави держави, уряду в умовах воєнного стану повинні бути належним чином умотивовані та донесені до відома суспільства.

Таким чином, ураховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів зазначає, що посилання Уряду на норми Бюджетного кодексу за відсутності належного обґрунтування є неприйнятними.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з січня 2020 року положення пункту 4 постанови N 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин відповідачем неправомірно та безпідставно встановлено посадовий оклад у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки в даному випадку підлягає застосуванню пункт 4 постанови N 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Закону України від 06 грудня 2016 N 1774-VIII із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Слід також зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("Stretch v. the United Kingdom" N 44277/98).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону N 2262-XII, мав законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії у визначених законодавством випадках та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.

За наслідками вирішення спору у даній справі колегія суддів резюмує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів перед судом обґрунтованість, правомірність та доцільність прийняття п. 2 Постанови N 481. В той час як позивач навів переконливі докази на підтвердження порушення своїх прав щодо належного отримання грошового забезпечення.

Відповідно до частини дев'ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та не чинним повністю або в окремій його частині.

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Підсумовуючи викладене та приписи ст. 264 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний пункт 2 Постанови N 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 N 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб прийнято всупереч вимогам пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1774-VIII, змінює умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, зокрема позивача, а відтак є протиправним та підлягає визнанню нечинним в цій частині.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню частково.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За правилами частини першої статті 135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Розмір витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Згідно додатку до постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року N 590 витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Водночас, розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Отже, розмір витрат, підтверджений вартістю квитків на залізничний транспорт, відноситься до складу судових витрат у разі переїзду до іншого населеного пункту.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі N 9901/54/19.

На підтвердження понесених витрат позивач надав належним чином завірені копії проїзних документів на судове засідання 10.09.2024, 22.10.2024 (перенесено судове засідання у зв'язку з перебуванням члена колегії суддів на лікарняному), 19.11.2024, а саме: НС N N 372039, 372038, 354132, 354131, 358051, 358052 на загальну суму 1 110,94 грн (з урахуванням вартості різниці після повернення квитків при перенесенні судового засідання у зв'язку з перебуванням члена колегії суддів на лікарняному).

Оскільки позовні вимоги позивача фактично задоволено повністю, а колегією суддів лише частково змінено формулювання вимоги позивача у відповідності до приписів ст. 264 КАС України, понесені витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов'язання скасувати пункт 2 Постанови N 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" - задовольнити частково.

Визнати дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 N 481 неправомірними.

Визнати протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 N 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (01008, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ відсутній) понесені витрати у розмірі 1110 (одна тисяча сто десять гривень) 94 коп.

Повний текст судового рішення складено та підписано 14 березня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Кочанова П.В.

Судді: Діска А.Б.

Жукова Є.О.